Нестайко Всеволод - Тореадори З Васюкiвки (На Украинском Языке)
Всеволод НЕСТАЙКО
ТОРЕАДОРИ З ВАСЮКIВКИ
Трилогия про пригоди двох друзiв
ЧАСТИНА ПЕРША
яку розсказує Павлуша Завгороднiй
НАДЗВИЧАЙНI ПРИГОДИ РОБIНЗОНА КУКУРУЗО ТА ЙОГО ВIРНОГО ДРУГА I
ОДНОКЛАСНИКА ПАВЛУШI ЗАВГОРОДНЬОГО В ШКОЛI, ДОМА ТА НА БЕЗЛЮДНОМУ ОСТРОВI
ПОБЛИЗУ СЕЛА ВАСЮКIВКИ
РОЗДIЛ I
Метро пiд свинарником. Тореадори з Васюкiвки. Собакевич
- От знайдибiда, авантюрист шмаркатий! Ванькоо-о! Вилазь зараз же! Бо
такого втру маку - тиждень чухатимешся! Вилазь, чуєш!
Ми лежимо в густих бур'янах за клунею, уткнувшись у землю носами, й не
дихаємо.
- Вилазь, убоїще, бо гiрше буде! Ти ж мене знаєш!
- Знаю, знаю, - ледь чутно зiтхає, мiй друг i нарештi наважується
подати голос.
- Дiду! - жалiбно озивається вiн.
- Давай-давай!
- Дiду, - ще жалiбнiше повторює мiй друг, - ви одiйдiть за хату, ми
вилiземо. Бо ж ви битиметесь.
- Вони ще менi умови ставлять, вишкварки! Ану вилазьте!
- Та ми ж не хотiли. Ми ж хотiли метро. Таке, як у Києвi.
- Я вам дам метра! Я вам такого метра дам, що...
- Ми ж не знали. Ми зараз усе закидаємо - нiчого й видно не буде.
Одiйдiть, дiду.
Довго ще тривають переговори. Нарештi дiд востаннє лайнувся,
закашлявся, плюнув i почовгав за хату.
Ми вилазимо з бур'янiв.
Бiля свинарника нас зустрiчає гундосим рохканням п'ятипудова льоха
Манюня, противна й плямиста, як географiчна карта.
У-у, скотиняка! Щоб ти...
Це через неї ми вскочили в халепу.
У нас була прекрасна, благородна iдея - провести пiд свинарником
метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лiнiя метро у - Васюкiвцi! Станцiя
"Клуня" - станцiя "Крива груша". Три копiйки в один кiнець. Родичi -
безплатно. З учительки арифметики - п'ять копiйок.
Ми вже пiдкопалися майже до половини свинарника, i раптом -
непередбачена катастрофа! - клята льоха Манюня провалилася в наше метро.
Провалитися вона зумiла, а от вилiзти-дзуськи! I зняла такий вереск, що
причовгав дiд. Ну i...
Гiрко зiтхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодiйкувато озираємося
- чи не заскочить нас зненацька дiд, щоб нам'яти вуха. Хоч i обiцяв вiн, що
не чiпатиме, поки не кiнчимо, але хто його зна...' Ви б почули, як вiн
лаявся, коли витягав льоху! Ох i лаявся! I де вiн отих слiв набрався?
Проте дiда не видно. I поки ми працюємо (а справа це довга й нудна), я
вас познайомлю з моїм другом.
Ви, звичайно, знаєте, що є такий острiв - Ява. В Iндiйському океанi.
Ото, що Ява, Суматра, Борнео, Целебес, - Великi Зондськi.
Ну, так Ява - це не острiв.
Ява - це мiй найкращий друзяка i напарник. Ява Рень.
Мабуть, вам дивно, що то за iм'я таке - Ява? То вiн сам себе так
назвав, коли йому лише рокiв пiвтора було. Чи то воно, пискля мале, хотiло
сказати: "Я - Ваня", а вийшло "Ява", чи то "Iван" у нього так прозвучало
(бо насправдi його Iваном звати), але причепилось оте "Ява" до нього, як
реп'ях до собачого хвоста. Навiть мiлiцiонер товариш Валiгура, що живе у
нашому селi, так його зве.
У них взагалi вся сiм'я iнтересна.
Батько на скрипцi грає. Корова - Контрибуцiя називається. А дiд (ви
уже з ним знайомi) - мисливець завзятий, на полюваннi, коли стрiляє, лiве
око онучею зав'язує. Бо в нього лiве око без правого не примружується. Як
лiве примружить - праве саме заплющується. Але ж i б'є дiд Варава з тою
онучею, ох же ж i б'є!
Городськi мисливцi, що "Волгами" з Києва приїжджають, тiльки ахають.
"Ви, дедушка, абсолютний чемпiон", - кажуть.
На честь старого Реня навiть польове озеро, що бiля нашого села, люди
Реневим назвали.
Мати ж Явина - депутат райради, ланкова куку
